Цветочник Олег. О судьбе коллаборанта
Автор: Злобний Укр (орфографію та стилістику автора збережено)
Жив-був такий собі Олег в Донецьку. Спочатку він навчався, потім пішов на шахту Засядько працювати, одружився, двоє діток з’явилися в кінці 90-х років у нього. Жив він у тещі та мріяв про власну квартиру. І ось у 2002 році, коли він вже думав про те, що ще 7 років і все, на пенсію, а там буду бізнес думати якийсь, трапилася в Олега трагедія — в шахті він отримав ушкодження, після чого довго лежав у лікарні, а потім МСЕК заборонив йому працювати і спускатися за спеціальністю в шахту
Оформили йому пенсію в розмірі 1200 гривень на той час і виплатили за травми близько 160 тисяч гривень по причині виробничої травми. Посидів Олег в будинку пів року, гроші йдуть, а толку мало, а тут дружина каже : «давай почнемо квітами займатися»
Взяли вони квітковий магазин в оренду, купили квіти в горщиках, уклали договори. На перший рік бізнес Олега був уже 5 магазинів, дружина Валя навчилася складати букети,читала літературу всіляку. Вийшли вони на ринок цього бізнесу в Петровському та Кіровському районах і поставили точки в людних місцях. Олег, як голова, займався пошуком квітів, підписував договори з організаціями та посередниками фірми «квіти Донбасу» на троянди та інші місцеві квіти, займався постачанням. Бізнес пішов вгору, перед Євро 2012 Олег був власником 20 магазинчиків і робочих, які на нього працювали, число вже наближалося до сотні.
Перед Євро 2012 мер Донецька Лук’янченко загнав квіткарів в міську організацію «міські квіти Донецька», щоб податки в місто платили в одну касу і магазини стали красивішими, щоб під час чемпіонату не було ганьби, що в Донецьку сараї стоять для квітів, а не європейський рівень обслуговування. Бізнес добре був налагоджений в Олега, вистачало і жити, і купити квартиру, і ремонт зробити, і дітей вчити, і самим їздити в Туреччину на відпочинок. Дочка вчилася в Харкові старша, син в академії управління у Донецьку, все було добре : квартира, дружина-розумниця, зайнята фінансами фірми, міні підприємство, що працювало на сім’ю.
А потім прийшов рускій мір. В 2014 році Олег, російськомовний патріот рф, підприємець, почав допомагати окупантам — возив їжу для колаборантів, постійно допомагав грошима. Але біда прийшла вже влітку 2014 року — бізнес став руйнуватися. Спочатку Олег втратив 5 магазинів через обстріли і руйнування, а через три місяці ще 15 магазинів припинили існування.
Так, в нього залишилося 6 магазинів, які приносили прибуток, але за рік окупації він втратив ще — повністю зруйновані були 10 магазинів які він купив. Інші були в оренді у людей, але за 2 роки з нього «податкова» дири встигла зняти тільки одних податків на 100 тисяч рублів, не кажучи про те, що ще він допомагав окупантам товарами, формою та іншою амуніцією, був ватний волонтер, так би мовити. Але рускій мір безжалісний до всіх і не пожалів Олега.
Загадковим чином, у 2016 Олег зрозумів, що все, що він створив руйнується на очах, тому вирішив поїхати на росію. Він продав все, що залишилося і поїхав на простори рф, взявши з собою сина і дочку, також прихильників руского міра. Діти поїхали за ним, закінчивши навчання. Приїхавши в Ульяновськ, Олег купив там квартиру і відкрив в тому місті те, що колись було доходом в його колишньому житті, вклав залишки всіх грошей з продажу машин на квітковий бізнес. Потім він ще намагався продуктовим бізнесом зайнятися, але прогорів через конкуренцію. Потім він оформив пенсію рф і отримує як шахтар.
На початок 2020 роки сім’я живе бідно, в хрущовці. Грошей вистачає тільки на те, щоб бізнес тримався на плаву, син і дочка поїхали і живуть окремо сім’ями, вони звичайні робітники і рахують кожну копійку, бо вистачає тільки на їжу і трохи одягнути дітей. Олег тепер навіть не може дозволити собі приїхати в Донецьк на могилу батьків, бо весь бізнес, який там він організував, дає тільки проблеми. Для його родини в Донецьку він чужий і непотрібний. Часто Олег каже, що канали рос тв брехали… Але в той же час він повернутися боїться в Донецьк через «бандер», які можуть прийти в місто і покарати його за те, що допомагав колаборантам.
Дякую за увагу. У мене все
Пысы: Если ты устал воевать за миллионы пушилина и не хочешь быть мясом для русских, пиши на почту — [email protected] , будем думать как тебя вытянуть из жопы.
P.S.: Наш сайт абсолютно волонтерский, гранты не грызём, дотаций из бюджета не получаем. У кого есть возможность поучаствовать в развитии проекта, будем признательны.
Рабов вышлем по почте
5375 4141 1364 0162
Остальные реквизиты в меню сайта.
Всем спасибо за участие в развитии
Кожному по заслузі
.він не один такий,що кинувся за скрепами…ну й хрен з ними.!
Сумна історія зрадника. Вона в жодного жителя з окупованих чи анексованих територій тепер невесела, але цей іще й занапастив себе. Україна, до речі, Олегові потрібна, бо тут попри усі біди люди живуть трохи краще, а от нащо Олег Україні? Може і добре, що утік, бо виховати його не вдалося, а перевиховувати за рахунок порядних громадян — чи потрібно? Біжанці для рюслянда — майже безкоштовна робоча сила, запланована до переселення десь за Урал і доки вата не допре, що їх не просто дурять, а мають по-чорному, таких історій буде ще багато. Не сказати, що життя переселенця в Україні медом намазане, бо бідність, невизначеність першого часу, панічні атаки — усе це нікуди не дівається без великих зусиль і витрат часу, але шансів стати на ноги тут як не крути більше та й усе ж таки рідне усе, та й громадянство нативне, не набуте, люди довкола — інші, ніж у рюслянді. Зовсім інші.