Перші 2 дні війни

Автор: Злобний Укр (стилістику та орфографію автора збережено)

Хочу розповісти як війна змінила мене. Протягом двух днів, коли я думав,що все —  загину і більше не встану ніколись.
Був сонячний ранок серпня, як завжди вставши о 5 ранку вмившись і поснідавши, я взяв на 12 годинну зміну тормозок і висунувся на роботу. Ранок був теплий, десь всю ніч гуркотіли снаряди, росіяни в місті з місцевою гопотою наводили «порядок», кізяки і місцева гопота шукала проукраїнських громадян, що залишилися в місті, сусіди здавали своїх друзів і колег, що ходили на марші, родичі дзвонили поліцаям в управи, кажучи що там укроп типу засів з сім’єю. Хтось, зібравши манатки бистро бігли звідси: хто в рашку, хто в Україну на машинах та іншим транспортом. В цей час ловили часто тих, хто на велосипеді їздив повз охороняємі зони, а також з фотоапаратами затримували або з телефонами людей. «Весело» і страшно було: зниклими були заклеєні всі під’їзди, люди пропадали разом з машинами.
І ось я, ідучи на свій завод, де зарплату ахметов платив вчасно, смакуючи майбутню важку зміну і пам’ятаючи, що лопата — це друг людини і моя рідня, почув знову постріли гармат, які ну дуже близько відпрацювали, десь в метрах 300 від дороги, по якій я йшов на прохідну. Я трохи злякався, але продовжив йти, думаючи що чорти знову стріляють по аеропорту. Але тут мене наздогнали мої знайомі роботяги по зміні і ми, зібравшись разом, спускалися до прохідної. Коли залишилося до повороту метрів 300 і до прохідної ще 5 хвилин ми почули свист сильний —  снаряди летіли через нас. Пролітали снаряди десь зверху, видаючи мелодію, яку цивільний рідко де почує. Свист і снаряд опустився в тій частині, де стояло батарея гармат, прикрита териконом. Спочатку бив гуркіт, потім хвиля з пилом і нас, як м’ячики розкидало по асфальту, ми навіть не зрозуміли що сталося. Автомобіль, який нас начебто наздоганяв, різко пішов в сторону і врізався в гущавину лісу. Потім ми, піднявшись, підняли двух наших операторш жінок. Срашно било всім, всі тремтіли, озираючись і не розуміючи що це било. Але тут почувся знову свист і нас знову всіх розкидало і оглушило всіх конкретно : металевий шелест пройшов над нами і тут понеслися звуки перестрілки, від чого жінки закричали, як божевільні. Нам пощастило, що поруч з дорогою був гай і лощина- там ми всі сховалися. Було страшно всім. Після того ніби як все затихло, ми швидкими перебіжками пройшли до прохідної, де теж почули, що по заводу потрапив снаряд — перебило рейки. Начальство сказало, що треба вільних людей терміново направляти на відновлення і ми пішли. На відновленні ми пропрацювали цілий день — лагодили виїзд для поїздів і вагонів, хоч і цілий день трясло від пострілів завод. Хоч і гармати не замовкали цілий день, але ми, зціпивши зуби, ми працювали. Прильоти били через нас і то вже не страшно било, як вперше. Після зміни я побіг додому, але в мені вирувала ненависть, бо мене, українця, з легкої подачі москви, мало не вбили за те, що я українець.

Після першого мандражу і зміни, яка пройшла на нервах, на другий робочий день, знаючи що мені йти в ніч, я слухав цілий день гуркіт артилерії і місцеві бої. В цей час йшли бої десь в стороні Моспино, Авдотьїіно. Вийшовши в сторону роботи і таки діставшись до заводу, де перед тим як потрапити на підприємство, мені по дорозі раз 5 обшукали кишені «визволителі» від мирного життя, я переодягнувся в робу і пішов з роботягами на робоче місце. Ми працювали в кінці заводу, де були вугільні бункера. Саме там при відкритті вагонів вугілля потрапляло в бункера і далі вже по стрічці в печі. Коли ми почали працювати, то перестрілка ще била так собі, а коли стемніло, то ми гуркоту снарядів через ввімкнену вібромашину навіть не почули прильотів. Але раптом всіх, хто стояли на майданчику сильно смикнуло, а такожи вагони. Ми відчули запах незрозумілий і побачили пил навколо. Піднявшись з під вагонів перед нами постала картина : були розбиті перші вагони і вугілля розлетілось навколо. Так як обладнання ще гуркотіло ми не чули інших прильотів в наш цех, але кілька секунд споглядання на стихію вибухової хвилі, запам’ятався на довго. Двоє напарників в касках і навушниках мчали кудись у далечінь, а я як ідіот, стоячи з кувалдою, не міг зрозуміти що відбувається і чому навколо мене пилу стільки, що то за запах чогось горіло. Після того, як я прийшов в себе, я зрозумів, що електрика вийшла з ладу — просто згасло світло і настала непроглядна темрява. Тільки місяць на небі через розбитий дах нагадував, що на вулиці ніч. Я почув, як мені хтось кричить, але я не зрозумів що він хоче. Потім я зрозумів, що на мені навушники, тому зняв їх. І тут я знову почув свисти і крик — біжи скоріше за бетонну огорожу-. Я побіг, а в те місце, де я стояв біля вагону, вже через хвилини 4 прилетів снаряд і прошив вагон, пробивши його наскрізь, снаряд полетів вниз в бункер, де було вугілля і вибухнув там, після чого піднялвся феєричний вогнепад, що здавався вогневим водоспадом. Ми сиділи під парканом і рахували скільки прилетить. Протягом 2 годин на наш цех і прилеглу територію лягли не менш 60 штук снарядів, ми були все в пилюці як чорти і, клацаючи зубами та втискаючись в землю, думали шо було добре, якби б в цей п’ятачок не прийшла смерть у вигляді попадання снаряду. У підсумку нас пронесло, всі живі залишилися. О 4 ранку канонада закінчилася і ми кинулися гасити вогонь і вагони. Виявилося, що не все так сумно : 4 вагони просто прошило і все, що било в них, посипалося в бункер. Всі були живі, але трохи приголомшені. Навіть майстер, який прибіг після канонади, думав, що нас вже немає в живих. Так моя нічна зміна показала що життя моє охороняється чи то Богом, чи то янголом і що ще рано вмирати. Таким чином, за два дні мене смерть тільки лизнула в обличчя і пішла у своїх справах. Скільки вона ще раз так мене відвідає в 2014 -2015 роках …

Дякую за увагу. У мене все

Пысы: Если ты устал воевать за миллионы пушилина и не хочешь быть мясом для русских, пиши на почту — [email protected] , будем думать как тебя вытянуть из жопы.

  P.S.: Наш сайт абсолютно волонтерский, гранты не грызём, дотаций из бюджета не получаем. У кого есть возможность поучаствовать в развитии проекта, будем признательны.

  Рабов вышлем по почте

  5375 4141 1364 0162

  Остальные реквизиты в меню сайта.

  Всем спасибо за участие в развитии

Читать больше >

Перші 2 дні війни