Прапор, Незалежність. Думки з окупованих

Автор: Злобний Укр

 Дивився як відзначають в Україні, за межами окупації, день Прапора і день Незалежності. Зрозумів, що мене все більше здавлює внутрішній біль: чому я тут, а не там? Чому так сталося, що мені так не щастить жити у вільній країні, у вільному регіоні, чому на мою долю випала така ноша?

 Так, ми в 2014 році намагалися достукатися до людей і сказати всьому світу, що ми хочемо миру, але…. Але нас не почули. Ми були розтоптані зрадниками та росіянами.

 Кожен раз, я дивлюся на відео дня Незалежності в Києві, то перед очима донецький день серпня 2014 року, коли по Донецьку, по центру міста, в оточенні бандитів і поплічників рф, пройшла колона солдатів України, легкопоранених і побитих в катівнях місцевих, які  дивилися по сторонах на натовп ідіотів, що плювати намагались їм в слід і вигукували все те, що їм вбила пропаганда рф в голови. Солдати ЗСУ та інших формувань України пройшли гордо і, дивлячись на натовп, не могли зрозуміти за що їх називають вбивцями свого народу, бандерівцями і т д. Це був сором, який я відчув, стоячи там і поглядаючи на так званий марш полонених з відкритими і закритими очима водночас. Я не міг повірити, що у житті щось подібне побачу, що мешканці України, донецького краю, своїх солдатів і захисників України, називатимуть вбивцями, тих, хто прийшов їх звільняти від ярма російського миру.

 Відчуття було, що ці люди не мешкали в Україні раніше, а, дивлячись на вату, читався по обличчям кісельов — вата дійсно вірила в те, що якісь злі бандерівці прийшли на чужу територію.

 Після побаченого я кожне свято державне розгортаю дбайливо свій прапор України та вішаю його на стінку, нехай про нього знаю лише я. Але цих два свята для мене особливі, день Прапора і день Незалежності, бо в цей день я співаю українські пісні та виконую Гімн своєї країни, хай і пошепки. Також я мовчки або в колі однодумців завжди згадую захисників, які віддали життя за Україну в боротьбі проти російської агресії.

 Нагадую тим, хто кричать про одну вату на окупованих. Ми, адекватні жителі, чекаємо і сподіваємося, що прийде час і ми побачимо свій Прапор над будівлями міст і що ми зберемося разом, всі ті, хто змушений був терпіти російський терор. Можливо про нас розкажуть навіть по тв, розкажуть про те, що ми тут не склали руки, розкажуть як ми кували перемогу над ворогом, ризикуючи життям своїм і життям своїх близьких, які навіть не знали про це.

 Проте це буде потім. А може і не буде. Війна продовжується і мусимо перемогти.

 Дякую за увагу, у мене все

  Пысы: Если ты устал воевать за миллионы пушилина и не хочешь быть мясом для русских, пиши на почту — [email protected] , будем думать как тебя вытянуть из жопы.

  P.S.: Наш сайт абсолютно волонтерский, гранты не грызём, дотаций из бюджета не получаем. У кого есть возможность поучаствовать в развитии проекта, будем признательны.

  Рабов вышлем по почте

  5375 4141 1364 0162

  Остальные реквизиты в меню сайта.

  Всем спасибо за участие в развитии

Читать больше >

Прапор, Незалежність. Думки з окупованих