Завод, який скоріше мертвий, ніж живий
Автор: Злобний Укр (орфографію та стилістику автора збережено)
Почну розповідь про завод Донецька, який і начебто працює, а начебто ні, бо він працює не від того, що виробляє і хто замовляє продукцію. Це завод Коксохімобладнання, один з найстаріших заводів Донецька, де виробляли все для косохімічної промисловості не тільки України, але й регіону. На експорт відправляли в рф більшу кількість своєї продукції. В Україні хоч і завод був маленький, але експорт продукції становив понад 60%, 40% було для місцевого споживача. Працювало там небагато людей. Хоч і були складності свої технічні через застаріле обладнання, але працював стабільно. Був там ливарний цех, механічний і дерево-макетний цех. Ці три підрозділи заводу робили все для того, щоб завод стабільно працював, а партнери отримували готову продукцію. Середня зарплата зарплата була від 2700 гривень до 8000 гривень в різних цехах, а іноді фахівці отримували і до 15000 гривень (але там робота була така коли потрібні добрі очі і руки сильні умілі), їдальня за рахунок зарплати. ТОВ «Союз заводів важкого машинобудування» (ТОВ «СЗТМ», Донецьк) компанії він належав і вони дуже добре співпрацювали в кредитному портфелі, залучаючи гроші на завод від банків ВТБ і інших. «Завод Коксохімобладнання» контролював 80% ринку виробництва спеціалізованого обладнання для коксохімічних і металургійних заводів України. В середньому в рік цей завод випускав 1000-1200 тонн обладнання для підприємств-партнерів. Але в 2014 прийшов час російської окупації і почало лихоманити завод. Нова «влада» ще до 2017 року косо дивилася на завод і його роботу з українськими партнерами, але в 2017 все його одно віджали і закрили збут на територію України. Завод втратив в замовленнях і робочі звільнилися. Але гроші платити не перестали, хоч і зменшився її кофіціент корисної дії через складності з вивозом продукції і логістикою після того, як увійшли автоматники і завод оголосили тепер «власністю» бандитів, призначивши свого управителя. Бандитський завод втратив партнерів в росії із-за того, що не було зрозуміло, які сертифікати на продукцію видавати і як торгувати на пряму. Але банда знайшла вихід : на російські гроші вони стали через внешторгсервіс продавати все для коксохіміків своїх за зниженою ціною, щоб задовольнити попит на продукцію і якось підтримуватиме колектив то грошима, а іноді пакетиком їжі. Але ось, в 2020, завод працює і виконує замовлення псевдодержави. Трохи замовлень з рф приходить від колишніх партнерів і від місцевих, таких як Єнакіївскій і Ясинуватський коксохіми, але це краплі тільки на утримання заводу. Ще для Старобешівської ТЕЦ робить трохи продукції з лиття перехідників великого діаметра для парової установки і так само кришки на колодязі парові. Робота трохи там і трохи сям дає заводу, щоб не зупинитися, а жити, підгодовуючи колектив. Середні зарплати на заводі залишилися в рублях і невеликі : від 7800 до 14000 рублів, при тому кількість людей скорочено по мінімуму, а якість продукції стало на авось, із-за цього і ціни їх поступаються аналогам російським і українським на третину. Окупанти вичавлюють з заводу все, що можна. Прийде час і все це старе обладнання поріжуть, коли зрозуміють, що завод тягнути не можна далі, бо витрати на утримання прівишают його потужності. Потужності заводу річні впали до смішних показників: від 30 до 50 тон продукції в місяць.
P.S.: Наш сайт абсолютно волонтерський, гранти не гриземо, дотацій з бюджету не отримуємо. У кого є можливість взяти участь в розвитку проекту, будемо вдячні.
Рабів надішлемо поштою
5375 4141 1364 0162
Решта реквізити в меню сайту.
Дякую всім за участь у розвитку.
