Ціна правди. Фільм, обов’язковий для перегляду
Автор: Фашик Донецький
Існують такі фільми, які ти повинен подивитися. Мовчки. Ти не отримаєш естетичного задоволення, як від перегляду «форсажу» чи ше якогось голівудського блокбастеру, проте саме цей фільм залишиться у твоїй пам’яті на все життя.
Думаю, ви здогадалися, що буде стаття саме про фільм. Проте я не є кінокритик, а можу судити лише зі сторони того, як саме подали історію глядачу і чому у кремлі така люта істерика від стрічки, що знята на основі реальних історичних подій.
Фільм «ціна правди» в Україні пройшов фактично непоміченим, хоча мав би — права на показ фільму викупили більш, ніж 30 країн світу. Для тих, хто не зрозумів — права показу фільму про Голодомор викупили більш, ніж 30 країн, а це значить, що стрічка не є пропагандистським російським фуфлом, а справді цікавою роботою.
А тепер по суті. Чому у кремля та його пропагандистів люта істерика від фільму? Бо це крута робота, як американське авто. Причин багато і всі вони б’ють туди, де боляче москві, акуратно і сильно.
Взагалі будь-який фільм, де згадується Голодомор, для кремля є неприйнятним з точки зору офіційної пропаганди, а кіно, яке зняте на сценарій онучки українця, а екранізоване полькою, що сама проживала в срср, не може бути висміяне — люди знали про що написали і що саме треба було показати, це не рерайт історії Гондурасу мешканцем ростова, це те, що болить. І це відчувається в фільмі.
Вибачаюсь за сумбурність розповіді — круте кіно відрізняється від шлаку тим, що за 100-120 хвилин автори фільму вміють показати декілька сюжетних ліній, про які хоч завтра можна знімати блокбастери, що матимуть усі шанси на Оскар. В стрічці «ціна правди» все саме так і є. Спробую коротко описати всі сюжетні лінії.
Голодомор. Хвилин 10 думав, як описати те, що показано в фільмі, але нічого не прийшло в голову, крім виразу «крик душі». В фільмі нема маштабних сцен з трупами, проте ті моменти, що показані, викликають мовчазний крик. У тих, хто живий. Тим, хто прийшли на модне кіно, це буде не зрозуміло.
Дуже нагадує прийоми Хічкока, коли не показують труп, а показують ніж, грає траурна чи похмура музика і все зрозуміло. З точки зору подачі інформації — це надвичайно сильний хід, це маваші з вищої ліги майстрів карате. Автори фільму показали і галюцинації від голоду, і канібалізм в селах, і те, що люди їли абсолютно все, що тільки могло наповнити шлунок. Пусті хати, нерозчищені подвір’я’ взимку голодні діти, вивіз зерна з місць, де гинуть люди, сані з трупами, мертві тіла на узбіччях — все це показано в стрічці професійно. Ніхто не просить хліба, просто діти худі. Ніхто не кричить про те шо хоче їсти, просто замерзші худі тіла на вулицях, ніхто не кричить про голод, просто подвір’я взимку в снігу і не чути ні гавкоту собак, не видно котів, не йде дим з пічки. Дуже атмосферно і боляче тим, хто хоч трохи розуміють, про що йде мова.
За Сталіно — окрема подяка авторам стрічки. Мати Джонса жила в Сталіно і саме туди втік валлієць, щоб побачити жахливу правду на власні очі. З точки зору пропаганди — це аперкот в щелепу соловйовим та іншим, бо біографія валлійця не є вигаданою, а те, що мати дійсно проживала в Сталіно — історичний факт.
Друга сюжетна лінія в фільмі, як на мене, це так звана мовчазна битва журналістів Джонса і Дюранті. Дюранті тихо топить за срср, так званий адвокат диявола, супертяж у журналістиці, а Джонс, він же головний герой фільму, ідеаліст, що приїхав дізнатися правду і пам’ятає основні завдання журналістики — висвітлювати інформацію в фактах, якими б вони не були неприємними чи страшними. Стосовно нашого часу дуже своєчасно показано те, як можна вірити в добро і своє покликання, бути фанатом професії, а не тупо відпрацьовувати джинсу офіційної влади [багатьом сьогоднішнім нашим «акулам» пера не завадило б передивитись це кіно і трохи задуматись. Проте це не має відношення до фільму, тому продовжимо].
Окрема подяка авторам стрічки за те, що антигероя, Дюранті, Пулітцерівського лауреата, не показали як абсолютне зло. Чувак просто на роботі, чувак просто ходить в бордель в москві, що люб’язно представила за відданість офіційна влада, чувак просто робить те, за що йому платять і має власні ідеали. Так, у адвоката диявола є власні ідеали і бачення побудови нового, інакшого, не західного суспільства і тому він не тільки через гроші готовий закрити очі на те, що відбувається в Україні, він вірить в те, що допомагає великій справі. Антигерой не визиває ненависті в стрічці, це просто слуга зла, який вірить в те, що зло, якщо його правильно спрямувати, може принести добро в майбутньому. Дуже сильний образ, який залишає купу питань до адвоката диявола після фільму: чому він закривав очі на Голодомор? У що саме він вірив? Чому йому було начхати на смерті мільйонів українців? Чому він, використовуючи свій статус, не закликав світову спільноту звернути увагу на геноцид в Україні, він же міг врятувати мільйони життів?
Гарет Джонс, в противагу Дюранті, в стрічці показаний як ідеаліст і той, ким має бути справжній журналіст. Джонс не розуміє, звідки гроші у срср, бо, з точки зору економіки, срср не має стільки фінансів, щоб створювати і заводи, і промисловість, під час фінансової кризи. Саме тому він їде в москву, щоб дізнатися правду. І в нього це таки виходить [взагалі Джонс, що є реальною історичною постаттю, тричі їздив в москву, проте в фільмі йдеться лише про один епізод].
В радника прем’єр-міністра Великобританії, Джонса, в столиці рф є вибір: написати те, про що говорить офіційна влада срср і бути на хорошому рахунку у чекістів чи дізнатися, звідки гроші на закупівлю іноземних технологій і закордонних мізків. Він вибирає ризик. Джонс тікає з потягу і проходить пустими від людей селами, в яких люди померли від голоду. Зимою. Один. І робить фото, історично важливі, але з відтінком жаху. Фото фактів Голодомору в Україні. І публікує їх в світових змі. Не знаю, яку б премію, дали б Джонсу на сьогоднішній день, бо саме він був одним з небагатьох тогочасних журналістів, які відверто називали сталіна тираном і підняли тему Голодомору на світовий рівень, в той час як Європа і світ були в захопленні від срср та бачили в джугашвілі не гітлера, а того, хто може дати відсіч нацисту і його орді.
Така цілеспрямованість справляє враження, бо, особисто для мене, є трагедією те, що я не знаю жодного прізвища грузинського журналіста, який назвав відверто путіна гітлером під час нападу рф на Грузію в 2008 році. Це вчинок, що заслуговує поваги і який ввійшов в історію.
Так, радянський союз, трохи згодом помстився Джонсу за правду — його викрали та вбили за участю спецслужб срср [це не показано в фільмі]. Але … Але валлієць Гарет пішов до кінця і виконав свій журналістський обов’язок — розказав правду всьому світові про Голодомор [дарую ідею новій владі — поставте пам’ятник Джонсу в Україні і побачите істерику на росії].
Третя сюжетна лінія — це ціна правди для окремої людини і протистояння з диктаторським режимом в інформаційному плані. Автори стрічки чітко показали те, що у Джонса був вибір — залишитися в Великобританії і не шукати собі проблем чи поїхати туди, де кличе серце. Погодьтеся, колишній радник прем’єр-міністра як мінімум не помер би з голоду в Лондоні і міг би писати про пташок чи ще про якісь менш значні події, проте він зробив свій вибір на користь совісті і професіоналізму — поїхав в срср за правдою.
Правда виявилась гіркою — Джонс побачив на власні очі жах Голодомору. Внутрішній конфлікт валлійця і крик душі зсередини показані у стрічці дуже чітко: Джонс, з одного боку, бачить готель «метрополь» і прикормлених журналістів зі світовим ім’ям, з другого — порожні села, канібалізм, тому в нього виникають питання — як можна про це все мовчати, чому про Голодомор не пишуть і не говорять ті, хто мають це робити, вони ж журналісти?
Але в валлійця не стоїть питання чи говорити, чи мовчати. Він не може інакше, бо після побаченого, сам він буде вважати себе зрадником і тим, хто навіть не намагався врятувати людей, хоч і весь світ проти нього.
Показовим моментом фільму є те, що Джонс, який приїздить після поїздки в срср, видає розгромну статтю про голод в Україні, не дивлячись на те, що по звинуваченню у «шпигунстві» були заарештовані його 6 співвітчизників і однією з умов, за яких він покине срср, була замовна стаття про «вєлікую страну, в каторай голода нєт». Не дивлячись на ризик для життя своїх співгромадян, долі яких фактично знаходяться в руках валлійця і його переговорів з власною совістю, він все ж іде за покликом серця і правди — випускає статті про Голодомор і б’є пропаганду срср словом та публічними виступами, в яких наголошує на брехні офіційної влади і тОму, що москва чинить геноцид проти українців, але про це мовчать всі світові змі.
Тут, в ситуації з мовчанням і не мовчанням, дуже показовий момент, як на мене з ціною правди. Погодьтеся, не в кожного б вистачило духу ризикнути життям своїх співвітчизників заради мільйонів тих, кого ти не знаєш, це взагалі для тебе абсолютно чужі люди. Гадаю, ніхто не знає скільки у Джонса було безсонних ночей після того, як він опублікував статті про Голодомор і кому саме він молився, щоб його співгромадян, які були заарештовані за вигаданими звинуваченнями, не розстріляли чекісти. В фільмі не показано внутрішніх переживань Джонса стосовно цього, проте, будьмо відверті, вони були.
Скільки коштує правда? Валлієць віддав за неї життя. Спочатку його дискредитував супертяж Дюранті, який звинуватив Джонса у брехні стосовно срср, потім була зруйнована репутація валлійця в професійному плані. Але людина пішла до кінця і не зрадила собі — він розказав світу те, що побачив в Україні, ризикнув всім, чим мав. І за це був вбитий чекістами.
Епілог. Фільм важкий, як «Список Шиндлера», проте вартий вашої уваги.
Ну, а ціна правди завжди була високою. Особливо для українців. Хто не втомився від війни, той зрозуміє.
Пысы: Если ты устал воевать за миллионы пушилина и не хочешь быть мясом для русских, пиши на почту — fashdonetsk@protonmail.com , будем думать как тебя вытянуть из жопы.
P.S.: Наш сайт абсолютно волонтерский, гранты не грызём, дотаций из бюджета не получаем. У кого есть возможность поучаствовать в развитии проекта, будем признательны.
Рабов вышлем по почте
5375 4141 1364 0162
Остальные реквизиты в меню сайта.
Всем спасибо за участие в развитии
