Клікбейт: Я не хочу вбити путіна
Автор: Енмард Браун
Для рузькогаварящих глаз — переводчик используйте, если читать хотите, неучи.
Інфопростір постійно вибухає від “зміни мети та мотивів війни”, викликає здорове глузування та багато жвавих тем для обговорення. Але я би не приділяв цьому так багато уваги. З відділу диванної аналітики та формування картини в цілому, в мене складається чітке бачення того, що єдиний аргумент кремлівської шантрапи, для утримання худоби є “Хатите как на Украине?”
Це подається виключно з негативної составляючої починаючи з Революції Гідності у 2014, коли український народ зміг сказати своє вагоме “Нахуй!”. Це відбулось настільки швидко та неочікувано для кремля, що зреагувати він просто не зміг, або не встиг. Але викликав емоції диктатора, котрий вважав, а деякі і натепер вважає, території України та Білорусі своїми та цілком підконтрольними. Саме з цих причин, умовного провалу диктатора в Україні, були так жорстоко подавлені протести в Білорусі та Казахстані. Він не вбачає в цих державах чогось окремого, та не бачить якоїсь народності, для нього це не більше ніж умовна республіка Бурятія, а кордон — лише формальність у глобальному сенсі. Тому, в його картині світу, все просто — однаково хуйово повинно бути всім. Що до народу, та народності, розмови зайві, диктатор не вважає голос народу чимось, що варте уваги, для нього це лишень ресурс та стадо. Революція Гідності стала потужним сигналом не тільки кремлю, але і іншим народам, що можна жити інакше, можна жити окремо та на власний розсуд будувати країну, обирати президентів, подорожувати світом, переймати досвід інших держав які не піддавались диктатурі та розвивали відносини між цивілізованим світом, будували економічні зв’язки та покращували умови життя для населення.
Наратив був доволі простий та зрозумілий пересічному росіянину, революція це — війна, втрата територій, безлад в керуванні державою, туманні перспективи розвитку та зовсім темні часи. Інша справа “велика та могутня”, так, у нас все не райдужно, стверджували поплічники диктатора, але нема війни, у нас стабільність — «Денег нет, но вы держитесь». Цей наратив щільно засів в головах переважної частини населення, яке у більшості своєї, навіть не бачила нічого іншого ніж рідна “деревня”, котра може називатись Саратов, Омск та інше. Коли держава виробляє механізм роботи з населенням та повністю бере його під свій контроль, будь яка перспектива втрати цього контролю може коштувати диктатору всього, він це розуміє. Що звичайно буде стимулювати вести запеклу боротьбу з небезпекою усіма можливими способами та засобами.
Що ж було небезпекою? Небезпекою стало те, що один з “братських народів” отримав шанс, та відкрито виявив бажання жити інакше, а постійне нав’язування “адин нарот” зіграло злий жарт з самою пропагандою.
Якщо ми “адин нарот”, то чому вони змогли, а ми так і залишаємось на дні лишень зі стабільністю? — спитав би себе житель на росії.
Увага: Я не хочу щоб ця стаття переросла ще в один масований політичний срач серед Українців, тому давайте заздалегідь домовимось, в нас від переломного моменту було лише 2 президенти (про попередників мови тут не буде, тому, умовно 2), це Петро Олексійович, та Володимир Олександрович, я пропоную не оцінювати їхню політичну діяльність та рішення, а дивитись на факти того що вже було зроблено президентами. Без розпилювання теми “правильно/неправильно”. Не той контекст. Не ті часи. Дякую за розуміння.
Якщо, уявно, прибрати війну та захоплення території з сьогодення. Щоб міг побачити пересічний росіянин? З’ясувалось що можна розвивати країну, економіку і будувати, жити краще в загальному сенсі. Можна перестати судомно дрочити на досягнення минулого, а пишатись досягненнями своїх часів, своїх сучасників, яких, можливо, навіть визнають на міжнародній арені, творити, створювати. Можна перестати кричати що «перші в космосі», що “можем павтарить”, а досягати нових перемог в різних сферах. Що у сусідній державі можна отримати паспорт, який дозволить тобі подорожувати країнами Європи не заморочуючись з оформленням візи, можна просто кинути в тачку рушника та поїхати в Італію валятись на сонечку, або просто поїхати наземним транспортом з дітьми та показати Ейфелеву вежу у Франції. Просто тому що це можна зробити.
Можна побачити що в сусідній державі, де живуть “такие же люди”, за 2 роки можна відбудувати дороги навіть в селах, що можна будувати заклади для розвитку молоді, льодові арени, басейни, школи, садочки, можна піклуватись про здоров’я населення не з телевізора, а будувати лікарні, постачати сучасне обладнання в існуючі, а не розводити населення на бабло, щоб залатати діру в прогнилій підлозі, чи хабар лікарю. Що можна покращити рівень життя населення, вийти на сучасні норми (тут наголошую, норми — нормальні, сучасні умови) в найкоротший термін.
Однак, разом з тим, населення починає і вести себе інакше, більше розуміти свої права, своє позиціонування в державі та в керуванні нею. Приходить розуміння того що на виборах, вони обирають тимчасового “менеджера” якому довіряють виконання обов’язків перед населенням, того хто буде розпоряджатись фінансами та ресурсами країни спрямовуючи їх на розвиток з урахуванням інтересів, в першу чергу, самого населення. Приходе розуміння що влада належить в першу чергу народу і це не пусті слова на кшталт «Мы здесь власть» російських «бунтарів». Що можна взяти плакат з будь-яким гаслом, вийти в центр столиці з однодумцями та висловити свою думку, з того чи іншого приводу. Мало того що ти не отримаєш кийком по пиці та не проведеш ніч з пляшкою в заду, тебе ще й поліція охороняти буде, на випадок того, щоб тебе не прибили прихильники іншої думки серед населення. Виняток, совкодрочери та прихильники диктатора, але приділяти текст їм не буду.
Це і є демократія, свобода, сучасність.
В той же час, це означає кінець диктатурі та загалом режиму, означає що буде важче купувати яхту коханці та будувати безліч палаців, що буде майже неможливо купувати величезні вілли на “проклятому заході” чи забезпечувати своїх дітей всім чого вони забажають, бо з розвитком свободи, будь хто може доїбатись до доцільності використання, умовних, $300 з державного бюджету, а з розвитком незалежної правової системи, навіть за цю суму можна міцно попасти в неприємності.
Це стосується не виключно самого диктатора, це стосується кожного хто вважає “владу” інструментом особистого збагачення, починаючи від керівника відділу поліції, чи навіть управляючого ЖЕД. А розуміння того, що той хто має владу, в першу чергу отримує вищій ступінь “рівності” серед “рівних”, та може не звертати уваги на закон для “всіх”, спонукає тих самих “можновладців”, робити все щоб залишити собі цей титул якомога довше та у будь який спосіб.
“Я — керівник, Ти — худоба. І ніяк інакше, знай своє місце пес” — це те як живе росія в сьогоденні, та будемо відверті — як жила і Україна, та проти чого бореться. Приклад того що це можна змінити та поступово змінювати — є дуже небезпечний для поїхавшого діда, але не тільки для нього, це небезпечно для всіх, хто будь яким чином пов’язані з режимом. І не треба бути науковцем щоб зрозуміти, ці люди будуть усіма можливими способами триматись за крісло/режим та своє місце в ньому. Бо інакше не вміють, бо інакше не бачать перспектив, бо єдиний спосіб заробітку та досягнення своїх особистих амбіцій — тотальна корупція та розподіл по системі “свій — чужий”.
Будь який формальний привід війни, будь то “Не розширення НАТО на схід” чи “Недопустимість впливу США”, або славнозвісні «Біолабораторії» розбивається об свою ж, власну пропаганду “адин нарот”, саме це викликає тремор у руках, посмикування ока, та відчуття небезпеки. Диктатора та режим зовсім не їбе вступ Швеції чи Фінляндії в НАТО, бо вони інакші, вони європейці, вони ВЖЕ живуть добре, їх вступ будь-куди нічого не змінить для середньостатистичного росіянина. Він не замислюється над тим, що фіни, вступивши в НАТО стануть жити краще, або гірше. Але він замислиться та почне здогадуватись що довкола якась хуйня, коли його родич/знайомий з України буде викладати фоточки в свої соц.мережі, на яких наглядно можна побачити що його життя, відрізняється від того що бачить ванька навкруги, та думає як оплатити комуналку, що воно змінилось. А вони ж з родичом «однакові», вони ж народились в одній, на той час, країні, вони навчались в одній школі. Ванька почне перейматись що його родич в Україні купив собі, хоч і вторинну, але яскраву іномарку 2016 року, а ванька як їздив на жигуляторі який йому батько подарував, так і їздить, плануючи подарувати цю сімейну реліквію своєму сину. Ванька сяде як завжди перед СкабеєвоФоном з пивасиком, подивиться ефір, послухає Солов’йоба, а йому скажуть — у нас все заєбісь, та щось клацне в голові у ваньки, що заєбісь тільки у них, в телевізорі, що заєбісь у родича в Україні, а у нього лише стабільність. Стабільні репресії, стабільне погіршення рівня життя, стабільна розруха та нікому до його проблем діла нема, як і перспектив. Роздратується ванька, вийде на вулицю з сокирою шукати справедливість з гаслом “Та бля! Я хочу как в Украине”, та побачить, що з сусіднього під’їзду вже виповз ще один ванька, та теж з сокирою.
Жартую, не вийде він, бо він худоба безхребетна. Режим його вже настільки глибоко прикопав, що не те що слово зайве сказати не можна, а бажано й не думати інакше. А якщо вийде, кийок в зад та на 15 років.
Варто розуміти, що саме це боїться режим, що саме це його лякає до усрачки. Боїться того що Україна змогла, що Україна перемогла, що народ України вільний, об’єднаний, сильний та дасть відсіч будь якому диктатору. Хоч вони і будуть робити все для того щоб Україна не змогла розвиватись та досягати своїх бажань та цілей, в них нічого не вийде. Вони просто не розуміють з ким вступили в війну, та не розуміють наслідків. Котрі, все частіше і частіше стають очевидними.
Україна не боїться, люди не бояться. Ні кийком отримати, не кулю спіймати, ні вмерти за свої переконання.
Слава Україні!
P.S.: А що до самого путєна, та чому особисто я не хочу його вбити, все просто.
Я хочу щоб він втратив все, владу, гроші, вплив, “друзів”, можливості жити царем. Я хочу щоб він жив, жив як звичайний пенсіонер, в однокімнатній квартирі під довічним домашнім арештом на околицях Норильська, на пенсію в 10 000 фублей, що б він просто з глузду поступово з’їжджав від свого жалюгідного існування наприкінці життя. Щоб він був прикладом для всіх потенційних диктаторів майбутнього. Смерть це занадто легко. Бідність, безпомічність, самотність, постійне приниження та неможливість зробити самогубство.
Розумію що такий сценарій неможливий, тому давайте його хоча б в клітці по Хрещатику прокатимо 🙂
ВАЖНАЯ ИНФОРМАЦИЯ
АККАУНТ В ТВИТТЕРЕ ПОД ПСЕВДОНИМОМ ФАШИК ДОНЕЦКИЙ — ФАЛЬШИВКА
МЕНЯ НА ДАННЫЙ МОМЕНТ В СОЦИАЛЬНОЙ СЕТИ ТВИТТЕР НЕТ.
С УВАЖЕНИЕМ Ф.Д
Пысы: Если ты устал воевать за миллионы пушилина и не хочешь быть мясом для русских, пиши на почту — fashdonetsk@protonmail.com , будем думать как тебя вытянуть из жопы.
P.S.: Наш сайт абсолютно волонтерский, гранты не грызём, дотаций из бюджета не получаем. У кого есть возможность поучаствовать в развитии проекта, будем признательны.
Рабов вышлем по почте
5375 4141 1364 0162
Остальные реквизиты в меню сайта.
Всем спасибо за участие в развитии
