Спілберг відпочиває. Повість про ватанів.

 Завдяки рф місцеві жителі в повній мірі відчули на собі таку штуку, як рюцкій мір. Так, недоумки отримали свій шанс в житті — стати хоч кимось, хоч ненадовго, а не закінчити життя алкоголіком. Проте… Чи краща смерть ватана від кулі або білої гарячки, від життя в інвалідному візку? Тут питання складне насправді.

Але мова піде не про білу гарячку, а про карму зрадників. Карма — то страшна штука. За все в цьому житті треба платити, халяви не буде. Проте, з тими, хто продався за ковбасу чи заради галюцинації жити в срср, трапляються абсолютно епічні речі. Взгалі, таких історій тисячі, але ми торкнемся лише одного випадку, який достойний пера Спілберга. Поїхали.

 Жила-була собі сім’я в Донецьку. Син, заради того шоб не служити в армії України, оженився на вагітній, батько військовий, мати вчителька.

Молоде подружжя розсталося, як тільки призивний вік закінчився у сина. Тому хлопець поїхав до рф на заробітки. Грошей не заробив, але заробив громадянство рф. Хоча… Заробив — це гучно сказано. Парубок зробив трьох дітей на території рф і тому отримав громадянство.

Завдяки рф розпочалась війна в 14-му році, батько-афганець пішов воювати з марсіанами. Марсіани викрали батька та забрали на планету Нібіру, щоб показувати гуманоїдам чому на прямий контакт із землянами ще рано виходити. Ну, тобто пропав батько десь в линири.

Старший син, батько трьох дітей, поїхав воювати з гваделупським спецназом, забрав трьох дітей, дружину з рф та поїхав додому, щоб помститися. Проте… Невдача спіткала єгипетського лижника — кляті солдати НАТО відгризли ноги меснику. Побачивши те, що сталося з молодим чоловіком, дружина-кацапка тупо побухала тиждень та поїхала з дітьми в рф, залишивши безногого батька трьох дітей на його рідну матір.

Матір, яка ще не відійшла від того, що її чоловік пропав, а тут вже й син без ніг в хаті з’явився, півроку безбожно бухала. Ну, тобто асвабаждала пляшки від горілки. Постраждалий від укусів тернопільських бойових бобрів син в цей час гордо їздив на інвалідному візку по вулицям та розказував всім, що він ледве-ледве не доповз до Києва. Ну або простими словами просив милостиню.

Завдяки знайомствам довоєнним, інваліду вдалося зустрітися з атаманом козіциним та захарастом і вибити 350 штук фублів на нові ноги собі. Постраждалий від пухнастих ногогризів чернівецьких отримав бабло та щез. Проте ненадовго щез — за півтора року його знайшли з проламаним черепом в ставку під окупованою Амросієвкою. Так закінчився життєвий путь палзущєго до Кієва.

Проте був в сім’ї ще молодший син. Мати зрозуміла, що єдиний шанс в житті молого не здохнути як батько чи старший — добре вчитися. Тому молодший син з 7-го класу гриз граніт науки, немов навіжений. Закінчив так звану школу він з відзнакою, великі динирійські бізнесмени обіцяли малому чудове майбутнє.

Отримав молодший син диплом диринди про закінчення ліцея та вирішив поїхати поступати в рф, в суворівське військове училище. Мати була рада, що в сина з’явився шанс не тупо здохнути, а зробити кар’єру + рф начебто визнала дипломи динири.

Приїхала дитина на іспити в рф з документами. Проте… Побачивши депломи дириди в рф сказали приблизно таке : «ей,мальчік! А гдє нармальниє дакумєнти? В жопу сєбє засунь дакумєнти динири, ето галіматья твои бумагі подвальниє. Єслі захочєшь — запісуйся в программу, там жді годік. Потом, когда пройдєшь программу і сдашь екзамєни, то подпішешь бумагу об учьобє платной, будєшь как таджик башлять і учіцца». Всі аргументи малого, типу «динири-ета ж расія», не мали ніякого впливу на кацапів. Хлопець насупився і поїхав нахуй.

Хлопець вирішив не здаватися — кримнаш, йопт. Поїхав в окупований рф Севастополь поступати. Там йому сказали те саме, шо в рф: «єхай нахуй, ти ніхто і звати тебе ніяк. Поступити ти не можеш, поки в тебе немає бумаг з печаттю рф, динирійські документи використай в туалеті або для самокрутки.»

Але й це не зламало жагу до знань ватана — він в 6 різних військових училищ кацапських подав заявки.. Проте відповідь була всюди однакова: «з депломамь риниди іди нахуй броди.»

Хлопець таки поступив. В місцеве так зване військове училище поступив, екзамени пройшов, отримавши 220 балів. Перспективи у нього шопіздєц — максимум стати офіцером диринди. Ахуєнне майбутнє. Заради цього здохли батько та старший брат.

Мораль. За гріхи старших розплачуються в основному діти. В дітей окупованого рф Донбасу немає і не може бути ніякого майбутнього, поки кацапи знаходяться на території України. Пам’ятайте про те, що Наші хлопці воюють за те, щоб у дітей було краще майбутнє, ніж здохнути за ідеї недоросії. У мене все.